Перші згадки про лісосплав карпатськими ріками зустрічаються ще в античних письмових джерелах. У середні віки деревину транспортували мольовим способом (окремими колодами) і в плотах. Пліт був зручним транспортом для перевезення на велику відстань товарів постійного попиту, здебільшого це була сіль.
У XIX столітті поставки лісу водними артеріями перетворились в один із найпоширеніших видів занять в Українських Карпатах.
Стовбури зрізаних та очищених від гілок дерев в'язали у плоти, які, у свою чергу, з'єднували один за одним у довгу вервечку. Так утворювався один пліт — бокор. Керували такою дарабою бокораші - надзвичайно сміливі та сильні верховинці. Бокорашів було 3—5 осіб, інколи й більше — залежно від величини плоту, складності та довжини маршруту. На плотах влаштовували спеціальну платформу, де розкладали ватру, також ставили невеликий курінь. Бокораші стояли спереду плоту і спеціальними веслами-стернами керували ним, щоб уникнути мілин та великих валунів у річці і щоб пліт не винесло на берег. Робота вимагала незвичної кмітливості та вправності, була важка і небезпечна, адже плоти пливли по річці дуже швидко. Інколи траплялися нещасні випадки: комусь затиснуло ногу між мокрими слизькими колодами, хтось від несподіваного удару об підводне каміння падав з плоту в річку тощо. На бокорашів також чатувало чимало небезпек у вигляді крутих поворотів та підводних каменів. Холодні води Тереблі стали останнім притулком не одного плотогона.
Аж до середини 20-го століття ліс із далеких куточків Карпат сплавляли використовуючи швидкі та повноводі гірські річки, такі як: Прут, Білий і Чорний Черемош, Теребля, Ріка та інші.
Річка Теребля, в долині якої розташоване село Колочава, протікає високо над рівнем моря і була дуже зручною транспортною артерією для місцевих бокорашів. Допоміжні стави були розташовані у приселках Колочави - Сухарі та Брадолці.
У 1951 році на річці Тереблі почалося будівництво дамби для нової Теребле - Ріцької ГЕС. Створення водосховища допомогло закарпатцям з електрикою, але місцеві бокораші залишилися без роботи: після побудови штучного моря і величезної бетонної дамби, сплавляти по Тереблі ліс було вже неможливо. Тяжка і небезпечна професія відійшла в минуле.
Деревину стали вивозити вузькоколійкою. На березі Тереблі, в північній частині Колочави, від джерела Боркут і до Квасовця по вузьких коліях рушив довгожданий локомотив.
Та у Колочаві історія оживає. У музеї «Колочавський бокораш» Ви побуваєте у справжній лісорубській колибі, ознайомитеся з автентичними знаряддями праці лісорубів та бокорашів, побачите відтворені ризи для спуску деревини з гір, сфотографуєтеся на величезному бокорі.
Весною та осінню води повноводної у цей час річки Колочавки затоплюють став з бокором.
Музей «Колочавський бокораш» – єдине місце в Україні де Ви зможете самостійно спробувати сплавити бокор на пологому відрізку гірської річки довжиною 70 метрів. Незабутні відчуття та неперевершені емоції гарантовано.
Лише тут ви можете побачити унікальний документальний фільм про небезпечну роботу бокорашів.
Сайт «Колочава»