Дубриничі - село, що знаходиться в Перечинському районі Закарпатської області. Повз село протікає річка Уж. Через Дубриничі проходить автодорога Ужгород - Львів.
Населення - близько 2 200 чоловік. Сільраді підпорядковане село Пастілки.
На території нинішнього Дубриничі люди селилися з прадавніх часів. Про це свідчить поселення епохи пізнього палеоліту (20-15 тис. років тому).
Село під назвою Дубриничі в письмових джерелах вперше згадується в 1427 році. До кінця XVII в. село входило в Ужгородську домінію і належало феодалам Другетам. У 1691 р. тут налічувалося 19 кріпаків сімей з наділами і 14 желлеров.
Селянство піднімалось на боротьбу проти тяжкого соціального і національного гніту. Під впливом визвольної війни українського народу 1648 - 1654 рр.. дубрінічскіе селяни виступили проти угорських та українських феодалів. У цей час успішно діяли в районі Ужоцького перевалу загони опришків на чолі з Ф. Фаркаш, П. Варгою, І. Сивохопа. Активізувався рух опришків і в Ужгородській домінії, до складу якої входило село Дубриничі. Так, навесні 1649 р. загін опришків І. Сивохопа побував тут і завдав декілька ударів сторожовим загонам графа Другета. В кінці XVII ст. спалахнуло селянське повстання в Угорщині. В початку 1703 р. одна з повсталих груп, очолювана ватажком опришків І. Бецою, з'явилася біля Перечина. Селянські загони під керівництвом Н. Яворського з села Чорноголови та М. Васильчака з Дубриничі в 1706 р. громили Ужанську шляхту. Рух набувало все більш широкого розмаху. До кінця повстання в Ужанської жупі діяло вже 10 загонів, які вчинили 35 нападів на панські маєтки. З 1711 Дубриничі став державним селом. За переписом 1720 р., 16 селян Дубриничі користувалися 189 Кобліков землі, в т. ч. 35 Кобліков орної. Краща земля в долині річки Ужа перебувала в руках казни і церкви, а маловрожайні урочища Горб, Берег, Балажова, Ковачова, Янув залишені були селянам. Поряд із землеробством жителі Дубриничі займалися скотарством.
У першій половині XIX ст. економіка села дещо змінилася. На всю Угорщину стала відома Дубриницька економія, де розводили велику рогату худобу. Почалася розробка покладів каолінової глини, не поступалася за своїми якостями найбільш знаменитим каолінових глин Європи. З середини XIX в. дубрінічскій каолін використовувався для виготовлення відомого віденського порцеляни.
Населення Дубриничі збільшувалася повільно. За переписом 1828 р. в селі налічувалося 810 чоловік. В селі не було медичної допомоги. Дітей навчав грамоті дяк. Буржуазна революція 1848-1849 рр.. не вирішила аграрного питання. Селяни втратили навіть тієї частини землі, якою користувалися до реформи. В 1850-1853 рр.. селяни Дубриничі відмовилися працювати на землях Ужгородської казенної домінії, вони вимагали землі, ліси, пасовищ, якими володіли перш.
За переписом 1900 р., кількість населення становило 1514 осіб. Важке соціально-економічне становище, постійна безробіття, інтенсивний процес розорення змушували селян залишати рідне село, йти на заробітки до поміщиків в Затісье або на лісорозробки.
У 1901 р. була прокладена вузькоколійка протяжністю 16,4 км, що проходить з Дубриничі вздовж річки Лютої до села Чорноголови. На її будівництві працювали 38 чоловік з Дубриничі.
На початку XX ст. Дубриничі представляв собою типове зубожілому село Закарпаття. З 246 житлових будинків лише 20 були кам'яні, 41 - саманний, 185 - дерев'яні. У 1910 р. тут проживали 1513 осіб. В результаті недоїдання, інфекційних хвороб дуже високою була смертність, особливо серед дітей (у віці до 14 років вмирало 62 % жителів). Лікаря або фельдшера тут не було, найближча аптека знаходилась в 10 км від села. З середини XIX ст. в Дубриничі діяла однокласна парафіяльна школа. У 1856 р. в ній навчалося 56 дітей, а в 1896 р. – 85. У 1892 р. в селі, де в основному було українське населення, влада, що проводили політику мадяризації, відкрили державну початкову школу з угорською мовою викладання з двома вчителями. Була тут і сільськогосподарська школа. З 1514 жителів у 1900 р. вміли читати й писати 277. У 1908/09 навчальному році в Дубриничі налічувалося 139 учнів у віці від 6 до 11 років. Був дитячий сад на державному утриманні.
Доведені до відчаю, селяни піднімалися на боротьбу. У донесенні від 6 серпня 1914 р. Головну радник Ужанського комітату з лісового справі писав наджупану про виступи селян Дубриничі, спрямованих проти лісової охорони та лихварів, про захоплення ними пасовищ. Нотар сповіщав начальство, що «... рух набуває страхітливі розміри. Лісничий і охоронці Дубриничі піддаються постійним нападам ... ». «Не тільки дорослі, а навіть діти очікують приходу росіян, щоб покінчити з панами».
Історія міст і сіл Закарпаття
Коментарі