Тячів (з угор. Técső) – місто, районний центр, що знаходиться на території Закарпатської області.
Тячів розташований в Мармароській котловині, на правому березі річки Тиси.
Відстань до обласного центру міста Ужгород – 140 км. Через Тячів проходить міжрегіональний автошлях Мукачево - Рогатин.
Населення міста Тячів складає близько 10 тисяч осіб.
Історія Тячева
Перша документально підтверджена згадка про Тячів датується 1329 роком в грамоті Мадярського короля Карла І, де Тячів разом з містами Хустом, Вишковим, Довгим Полем та Сігетом (сучасна Румунія) було віднесено до королівських міст. Вони звільнялися від податків, поборів і повинностей на користь місцевих феодалів, але сплачували податок у королівську казну.
Згідно легенди, походження назви Тячів пов'язане з господарським хутором Теццев, що в перекладі означає "подобатися".
Історичний розвиток Тячева визначився з одного боку близькістю мараморошських солекопань, а з другого – Хустського замку. Королівські грамоти в 1406 і 1453 роках засвідчували приналежність міста Тячів до коронованих міст.
22 жовтня 1944 року Тячів було визволено підрозділами 17-го гвардійського стрілецького корпусу армії, який входив до складу 4-го Українського фронту.
Багато шкоди жителям Тячева принесли руйнівні повені у травні 1913 року та восени 1937 року. Найсильнішою повінню в місті була повінь у травні 1970 року, коли вода прорвала дамбу і місто було залито водою, стихія повністю зруйнувала багато будинків. Для постраждалих від повені за короткий період був побудований новий мікрорайон по вулиці Комсомольській.
Паводки в листопаді 1998 року та березні 2001 року мали екстремальний характер.
На сьогоднішній день Тячів є культурно-промисловим та культурним центром. Вирішенням питань життєдіяльності міста займається міська рада та виконавчий комітет, які орієнтуються на державні та місцеві програми, інтереси та потреби тячівців.
28 червня 1991 року рішенням сесії міської ради, Тячеву повернено історичний герб.
Щороку у вересні місяці відзначається День міста. Тячів має шість міст-побратимів: Буча (Київська область, Україна), Бардієво (Словакія), Негрешть-Оаш (Румунія), Нодькалло, Ясберень, та Боктоловрантгазо (Угорщина).
Визначні місця Тячева:
Реформатський Костел
Реформатський костел у Тячеві заснований в XIII століті, угорським королем Ласло Великим як римо-католицький. У 1546 році костел відійшов реформатам. Храм однонавовий, прямокутний у плані. У 1810 році до західного фасаду була прибудована триярусна дзвіниця з шатровим завершенням. На дзвіниці верхнього яруса встановлені старовинні годинники. Бічні стіни храму посилені потужними контрфорсами, які додають особливе значення будівлі. Неф перекритий дерев’яним кесоном з унікальними розписами з 200 частин, серед яких є зображення лева, русалки, пелікана, дракона та інше. До 1944 року, в реформаторському костелі Тячева зберігалася багатюща бібліотека Мараморощини. Поруч з костелом знаходиться цікавий по архітектурі лютеранський парафіяльний будинок, а також бронзовий бюст угорського художника Ш. Голоші, який жив у Тячеві.
Римо-католицький костел св. Короля Іштвана (Степана) зведено в 1780 році. Годинник на вежі костелу — не справжній, а намальований. Така риса характерна для багатьох храмів Закарпаття. За традицією, храми тут прикрашали годинниками з метою не лише підказати парафіянам час, а й нагадати, що одна з годин виявиться для кожного з людей останньою. Якщо в громади не вистачало грошей на коштовний дзиґар, парафіян «лякав» намальований циферблат. У 1940-х рр.. святиня була закрита, а поновила своє богослужіння вона тільки в 1988 році.
Протягом тривалого часу в Тячеві працював угорський художник Шімон Голлоші. З 1914 року він проживав тут постійно і написав декілька картин, які в наш час експонуються в Національній галереї в Будапешті.
На будинку, де жив Ш. Голлоші встановлена меморіальна дошка з надписом на українській та угорський мовах, а 1 травня 1992 року відбулося відкриття бронзового бюсту Ш. Голлоші, виготовленого угорським скульптором Еміке Товтом.
Греко-католицька церква була збудована у 1852 р. Перші згадки про церкву походять з 1801 р., коли вона ще була дерев’яною. Сучасні ікони та вівтар виготовлено у будапештських майстернях. На вежі церкви встановлено два дзвони: один роботи майстра Ф. Егрі (1924 р.), другий походить з м. Арад (Румунія) і був призначений для кафедрального храму в Сигеті.
У 1948 р., після заборони греко-католицької віри радянською владою, церква була передана православній громаді. Тривалий час у греко-католицький церкві почергово відправляли богослужіння як православні так і греко-католики, але, на жаль без конфліктів не обійшлося.
Католики називають церкву на честь Успіння Пресвятої Богородиці,а православні – Святопокровським собором.