Музеї Колочави
Національно-визвольний рух на Закарпатті не був настільки організований та масовий, як у Галичині. Проте чимало документів та фактів є доказом того, що й тут боролися за незалежність України. У Колочаві яскравим прикладом цього є діяльність групи Михайла Штаєра.
У 1949-1957 роках минулого століття декілька колочавських юнаків виявили незгоду з радянським режимом і втекли до лісу. Згодом до них приєдналися й інші. Групою із шести осіб керував Михайло Штаєр. Хлопці здійснювали різноманітні рейди проти влади, шукали контактів з ОУН-УПА, носили однострої з тризубом, встрявали у перестрілку з каральними органами та складали патріотичні вірші. У своїх записниках вони писали: «Най жиє Самостійна Україна, за яку ми ся боремо, проливаємо свою кров…»
Чимало колочавців приймали участь у бойових діях далеко за межами рідного села, держави і навіть континенту. Історики підрахували – колочавські хлопці брали участь у військових діях у дев’яти гарячих точках світу. Найбільша кількість воїнів-інтернаціоналістів воювала в Афганістані.
Афганська війна тривала від 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року, тобто 2238 днів. Серед загиблих кожна четверта людина родом з України. Не повернулись на рідну землю 3360 воїнів, із них 3280 загинули, а 80 чоловік пропали безвісті, або опинилися в полоні. Поранено понад 8 тисяч українців.
Музей Івана Ольбрахта відкритий у 1981 році, на честь сторіччя з дня народження відомого чеського письменника та громадського діяча.
Іван Ольбрахт (справжнє ім'я Каміл Земан) народився в чеському місті Семіли. Закінчив юридичний факультет Карлового університету. Працював у чеській газеті «Дєяніцкі лісти», у соціал-демократичній газеті «Право люду». А згодом, вступивши до лав чехословацької комуністичної партії стає редактором газети «Руде право». Через деякий час вийшов з складу партії.
Село Колочава від літа 2009 року має власну залізницю. Тут працює єдиний на Закарпатті музей історії залізниці «Колочавська вузькоколійка».
Музей складається із раритетного паровозу та ешелону з десяти вагонів. Кожний вагон відтворює процес транспортування за різної влади, яка панувала у цьому регіоні. Є тут три чеські пасажирські вагони, радянський товарняк, угорський вагон для перевозу худоби та бочка для води, і звичайно ж, вагони для транспортування деревини – рубанців та бокорів.
Перші згадки про лісосплав карпатськими ріками зустрічаються ще в античних письмових джерелах. У середні віки деревину транспортували мольовим способом (окремими колодами) і в плотах. Пліт був зручним транспортом для перевезення на велику відстань товарів постійного попиту, здебільшого це була сіль.
У XIX столітті поставки лісу водними артеріями перетворились в один із найпоширеніших видів занять в Українських Карпатах.
Одним з найбільш привабливих об’єктів в Колочаві є історико - військовий музей «Лінія Арпада». Тут Ви побачите унікальне зібрання військового обладнання часів Другої світової війни та побуваєте у справжніх бункерах. На сьогоднішній день відтворено 4 бункери із 34-х, в яких знаходятся понад дві тисячі експонатів. Всі експонати є автентичними.
Музей «Радянська школа» - перший школа-музей на Закарпатті, який передає атмосферу навчання дітей у 60-70-х роках минулого століття.
Вперше ця будівля відкрила свої двері перед колочавським школярами ще у далекому 1899 році як Угорська королівська державна школа. Це була перша державна школа у Колочаві. Доти жителі села мали можливість навчатися лише у церковно-приходській школі. До 1923 року школа була лише однокласною, а відтак діти різного віку вчилися лише в одному класі. За чеського періоду навчальний процес тривав уже у двох класах.
«Старе село» - перший сільський музей архітектури та побуту на Закарпатті. Розташований він між синіми хвилями річки Колочавки та вічнозеленим масивом Чертежика. На його території відтворено село стародавньої Верховини із колочавських експонатів, які ознайомлюють із 300-річною історією побуту місцевих жителів. У скансені представлені пам’ятки культури різних часів та різних верств населення як за соціальним статусом (бідняки, середняки), так і за видом діяльності (вівчарі, лісоруби, мірошники, швеці).
У Колочаві-Горб біля головної дороги, на пагорбі сперечається стрункістю зі смереками музей - дерев'яна Церква Зішестя Святого Духа (Святодухівська Церква). Згідно з написом на одвірку «Создан храм сей 1795 при парохові Іоані Попович при царі Францишкі ІІ майстрові Ференц Текка. Тоді був великий голод». У давні часи голод часто супроводжував верховинське життя і подібні нещастя часом фіксувалися у парохіальних книгах, а в Колочаві запис потрапив навіть на одвірок церкви.
У музеї «Чеська школа» відтворено умови навчання дітей за чеського періоду історії Колочави.
На початку травня 1919 року вся територія Закарпаття була окупована буржуазною Чехословаччиною та боярською Румунією. Згідно із Сен -Жерменським договором від 10 вересня 1919 року Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини під назвою Підкарпатська Русь. В чеський період у Колочаві відзначився найбільший ріст культурно-освітнього рівня розвитку села.