День весілля молодий разом зі своїми гостями та музикантами приходив до подвір’я молодої, щоб повести її до церкви.Біля воріт і при вході до хати проводились так звані «розигри»: від молодого вимагали «вступне», а також вгадати, котра його молода, оскільки виводили кілька дівчат, одягнених у старих баб, циганок, тощо. Після чого в хаті обігрувався верченик: староста – боярин пов’язував на нього рушник, підкликав батьків молодят, ті обходили стіл з верчеником, благословляли своїх дітей передавали їм верченик. Молодята виходили з ним з хати. За порогом верченик передавали другій дружці і другому дружбові. Перша дружка вела під руку до церкви молодого, а перший дружба – молоду.
Ідучи до церкви вінчатися, співали сумних тужливих пісень, а на зворотній дорозі вже веселих. Біля воріт (ліски-хвіртки) молодят обсипали різним насінням, давали в руки молодій ляльку або ж живу дитину, пригощали медом. При вході до хати (чи під шатро) стелили рушник під ноги (десь петек -гуню). Верченик вішали на чільну стіну під святим образом (іконою).
Молодята всідалися на посад. Біля них, з обох боків,-дружки і дружбове. За тим починалася весільна гостина і гуляння.
Важливе місце на гулянні займав танець молодої – «меньоссонтанц». Він був платним. Міг танцювати кожен, хто бажав, та перший і останній танець з молодою мав танцювати її суджений (молодий). Це називалося прощанням із дівоцтвом, позаяк, молодиця могла досхочу натанцюватися. Після меньоссонтанцю молоду посвячували в невісти: її садовили на лавицю чи стілець посеред хати, знімали фату (корону, кокошник) і пов’язували хустину або зодягали чепець. Відтак вона йшла переодягатися і вже потім з’являлася в одежі невісти.
Наступного дня, якщо дівчина йшла жити до батьків свого чоловіка (свекра і свекрухи), вона везла на возі своє придане (посаг): ладу – скриню з рушниками, скатертями, веретами, перину, парнюшок і таке інше. Вона і дружки сиділи на возі на ладі, інші йшли за возом співаючи.
А гуляння тривало далі. Сходилися ті гості, що не були першого дня. Десь на другу – третю неділю ще проводилися. так звані, «калачини». Молода мала сама спекти калач, а родичі сходилися, щоб оцінити іі старання як газдині, бо доброю газдиньою вважалася та, котра знає добре випікати хліб.
Весілля – це унікальнийобряд з елементами театральності, який прийшов до нас з далекого минулого. Він відображає величезний потенціал народу, його менталітет і пріорітети. Пройшовши багатовікову історію, весільні традиції не втрачають своєї актуальності і сьогодні.
Весільна обрядовість, умовно поділяється на три частини:сватання, святкування весілля і післявесільні традиції.
Сватання
Наречений вибирав сватів, які повинні були йти сватати дівчину в будинок її батьків. Від вибору сватів залежав результат і подальший розвиток подій самого весілля.
Переступивши поріг, свати мали одержати дозвіл ввійти в будинок, вклонитися в знак вітання і подяки господарям. Уточнювали чи до тої хати вони прийшли, чи тут живе красива дівиця і т.п. Батьки нареченої, готувались до приходу сватів, зустрічали їх з накритим столом (гостиною), хлібом – сіллю. За обідом розмова велася про те, що « у Вас є красива молода дівчина, а в нас хлопець, який покохав саме її». Якщо дівчина погоджувалась виходити заміж за »доброго молодця», вона виносила рушники, і перев’язувала ними сватів . Про відмову вона повідомляла даруючи молодому гарбуза. У такому випадку про хлопця говорили – «вхопив гарбуза» або «облизав макогін».
Заручини
Результатом успішного сватання було призначення умов(оглядин, домовин)– знайомство з господарством молодого. За два тижні до весілля оголошували заручини – своєрідне скріплення та розголошення договору про шлюб. В цей день в хату де жила молода приходили батьки й родичі молодого, сідали до столу. Старший староста мав накрити рушниками хліб, покласти на нього руку дівчини, а зверху – руку хлопця і перев’язував їх рушником. Після цього наречена перев’язувала старостів рушниками, а всім присутнім дарувала хустки, полотно чи сорочки. Після цих обрядів дівчина і хлопець вважалися зарученими і вже не могли відмовитися від шлюбу. Спроба відмовитись вважалася безчестям, за це сплачували відшкодування матеріальних витрат та ще й платили “за образу”.
У переддень весілля проводили обряд прощання нареченої та нареченого з дівочою й парубоцькою свободою, що й називали дівич-вечором. Такі вечорниці відбувалися окремо в оселях молодої та молодого.
Вінчання
Весільний поїзд в українців як правило був досить великим, що підкреслювало урочистість події. Групу нареченого представляли старший Перший дружба, дружби, старости, а нареченої – старша дружка, дружки та брати. Також існував цілий перелік весільних чинів, кожен з яких виконував певні обрядові функції: приданки, закосяни, свашки супроводжували наречену до хати молодого, свахи виконували пісенний супровід всього весілля, посаджені (хрещені) батьки “заправляли” весіллям . Основна роль у благословінні молодих, їх зустрічі та проводах приділялася батькам молодят. Саме вони виряджали молодих до церкви на вінчання. До церкви молоді у супроводі почту відправлялися, як правило нарізно. Перед виходом просили у батьків благословення , і ті благословляли їх з “прощівним” хлібом, щоб “ніколи не знати нужди та жити у мирі”. Під час вінчання весільна матка тримала на плечах у молодого свічку та калачі, а весільний батько – свічку на плечах молодої.
Виходячи з церкви, молоді з’їдали цілушку хліба (“щоб солодко жилося”), який молода перед вінчанням клала собі за пазуху. На Закарпатті цей дещо містичний ритуал відбувався в іншій формі: молоді дивилися один на одного через свої калачики (“аби бачити своє щастя”), котрі потім з’їдали разом із вареними яйцями. Це символізувало об’єднання родів.
Святкування
Святкування весілля починалося із запросин, що включали урочисте виряджання дочки та сина разом з дружками та дружбами на село. Як правило, у неділю молодий їхав за молодою, до воріт його проводжала мати у вивернутому вовною наверх кожусі, хлопця обсипали “на щастя” зерном та дрібними грішми. На його шляху влаштовували перейму, вимагаючи викуп за наречену. Викуп повторювався ще кілька разів: біля воріт нареченої (“ворітна”), в сінях, де молоду охороняли дружки, та за місце біля нареченої, де сидів молодший брат або близький родич. Останній викуп – так званий весільний пропій – відбувався в кінці весілля . Після викупу місця починалося дарування. Спочатку родичі молодого наділяли подарунками родичів молодої, потім навпаки.
Найдраматичніший весільний обряд – це розплітання коси та покривання голови молодої очіпком і наміткою, що символізувало перехід дівчини до заміжжя, певною мірою – у підлегле становище.
Після покривання голови (а в народі казали: “Як молода пов’язалася хустиною , то вона вже жінка, вона вже господарка”) відбувався урочистий розподіл короваю, що означав приєднання всіх гостей до сімейного торжества. Потім збирали наречену в дім молодого і перевозили посаг. За народним віруванням віз з молодими та посагом мав переїхати через вогонь, щоб запобігти лиха та “очистити” молоду.
У домі молодого відбувався урочистий посад молодих, їх зв’язували чимбаром. Існувало багато інших весільних символів поєднання молодих: два гільця, два короваї, два зліплених докупи голуби, перев’язування двох ложок – молодого і молодої тощо.
Після весілля
Весілля закінчувалося у понеділок низкою традиційних обрядів. Перший – обряд шлюбної ночі – включав переодягання молодої, вивід її до гостей, демонстрацію цнотливості; другий – символізував приєднання невістки до чоловікової родини: розпалювання печі, готування обіду, частування свекрів. Закінчувалося весілля знову розподілом короваю.
Щоб зміцнити зв’язок між молодими та полегшити період адаптації нареченої в чужому домі, народна мудрість передбачила цілий ряд післявесільних обрядів. Через день два молодий кликав гостей на пропій, через тиждень наречені йшли до батьків нареченої на міни, під час яких тесть віддавав молодому те, що обіцяв (“мінив”), коли укладали шлюбну угоду.
Останній повесільний ритуал – калачини (розхідний борщ) відбувався через місяць після весілля . Молодий купував калачі та напої, запрошував весільних батьків та гостей.
Коментарі
народжень, вечірок та інших урочистих
подій. Тел.: 0508590557