Руське Поле — село в Україні, Закарпатській області, Тячівському районі. Руське Поле знаходиться в Закарпатській низовині, Тереблянській долині, Марамороській котловині, на лівому березі р. Тереблі, за 138 км. на південний схід від Ужгорода.
Населення – близко 5 300 осіб.
Відстань від районного центру, м. Тячів – 7 км.
Географічне розташування: територія села межує з територіями сусідніх сіл та Хустським районом. На сході з Тячевом та Лазами, на заході з Буштином та Воніговом, на півночі з селом Теребля і на півдні з Вишковом (Хустський район) (через річку Тиса).
Історія
Згідно археологічних даних, територія села Руське Поле почала заселятись ще в період неоліту. Східні слов'яни в добу неоліту серед лісів і річок обирали місце, яке огороджували ровами, дерев'яною та кам'яною огорожею. В таке укріплення (городище) ховалися околишня людність в час небезпеки. Слов'яни зробили городище на території села, ще до приходу мадяр. Ця назва «Городище» збереглася в місцевій народній мові для урочища, яке знаходиться в 5 км. на північному сході від с. Руське Поле.
Його населяли етнічні жителі цих земель — русини. Але відомо, що на території села ще в ІІI—IV ст. до н. е. існувало городище Капуна. Капуна тепер — це назва загадкової гори біля села, яка має форму піраміди. Отже можна твердити, що на території села люди жили ще до нашої ери. З історії відомо, що кочівники, які жили в горах, почали спускатися вниз, в долини річок. Приблизно в XI ст. до н. е. у долину річки Дербачки (інша назва — Стара Ріка) спустилися перші люди, тому що біля річок було жити компактніше і легше ніж в горах, і було багато земель, на яких можна було вирощувати і отримувати харчі. Вони населяли лівобережну територію від р. Дербачки, а потім почали населяти і правобережні території, аж до річок Теребля і Тиса. На той час ці річки були дуже широкі і великі, найменшою з них була Дербачка, яка була не дуже великою, і мешканці села могли легко переходити її. Головним у селі був староста, якого обирали люди. Він керував селом і держав мирні зв'язки з поселеннями, які жили поблизу до села — це Técső (Тячів), Bústyahaza (Буштино), Вунігово (Вонігове), Теребло (Теребля), Mortos (Тячівка) і Saldobos (Стеблівка).
В IX столітті, на думку професора І. Попа, територію села заселяють слов'янські племена. У період Великої Моравії (ІХ-Х ст.) слов'яни були християнізовані візантійськими місіями, визнавали владу великоморавських князів — правителів Болгарського царства.
Наприкінці ІХ століття на територію Руського Поля увійшли угорські племена. Угорщина, ставши королівством, провела політику мадяризації — угорці заполонили територію Мараморощини, і зокрема, територію села. За часів Іштвана Святого було запроваджено систему комітатів в Угорському королівстві. Територія села входила до Мараморошського комітату, про який знаходимо згадку у 1303 році. З угорських літописів відомо наступне: село під назвою Úrmező (Урмезієво, Руське Поле) вперше згадується в 1397 році, як королівська резиденція. Також згадується про королівську резиденцію і в 1495 році.
На час першої документальної згадки про Мараморощину як адміністративну територію це вже був край із 80 селами і п'ятьма привілейованими містами (Хуст, Вишково, Тячів, Кимпу-Лунг, Сігет). До цього переліку входила і територія Руського Поля, яка мала назву Urmezo. Історики переконливо доказують що в XIII столітті угорці були в тісних економічних і культурних контактах з місцевими жителями. Мешканці села приходили на жнива до угорців, за що отримували плату — за кожний 5-6 сніп. У подальші століття селяни спільно з угорцями випасали на полонинах велику рогату худобу, свиней, овець.
У березні 1241 року орди хана Батия увірвалися в наш край, розгромивши угорське військо, і впродовж того ж місяця дотла спалили населені пункти, повбивавши мирне населення, або ж, як правило, забравши їх у полон. Півтора року панувала орда на наших землях. Про навалу ж половців у 1086 році під орудою хана Кутеска даних немає.
Вперше село згадується у письмових пам'ятках XIV століття, а саме 1350 року. Про ті давні часи відомо небагато. Знаємо тільки, що в селі з'являються угорські феодали, які займаються торгівлею, городництвом, вивозять свої товари на ярмарки Тячева. Доля селян була обтяжливою, тому що вони були кинуті у вічне рабство, панщина, дев'ятина та безліч інших тягот лягли на них.
Угорські, а згодом єврейські пани, яких в селі налічувалося до десятка, використовували працю селянина. Розширення поміщицького господарства тут велося за рахунок скорочення селянських наділів. Вони, називають село Урмезев, у перекладі «поле панів». Селян змушували працювати на панів. Назву «Панське поле» село мало протягом 5 століть.
З переказів старожилів у нашому селі мешкали сім'ї угорської знаті: Поган і Новак. Помістя Поганів знаходилося біля сьогоднішньої сільської ради, на жаль, не збереглося.
Помістя сім'ї Новаків знаходилося неподалік сьогоднішнього заводу, де колись був дитсадок № 3. Зараз будівля зруйнована. Поміщику Новаку належала третя частина усіх сільських земель, він мав у своїй власності горілчаний завод, де виготовляли сирець, який робили із зібраної на полях пшениці, кукурудзи. Завод і зараз працює. У цієї родини було багато дітей. Вони мали свої будинки. Деякі збереглися до сьогодні. Для робітників, які працювали на заводі були збудовані так звані «Мурованки» — квартири. Пани дбали про благоустрій свого помістя і висаджували декоративні і фруктові дерева, клумби. Рідкісне дерево «Гінго Білоба» збереглося до нині. Також пани наймали робітників, давали земельну ділянку для обробітку селянам за певну частину урожаю.
З родини Новаків відомий лікар Новак — один з засновників жіночого гінекологічного відділення у місті Ужгород. Воно з часом перетворилося в обласну лікарню. Його іменем названа вулиця в центрі Ужгорода недалеко від лікарні. В 1944 — 1945 рр. родина Новаків переїжджає до Румунії та Угорщини. Тільки одна із сестер Новаків Шарія похована в селі.
Археологічні розкопки
На території Руського Поля археологами було знайдено Карпатські кургани (IX ст. до н. е. — ІІІ ст. н. е.), городище Капуна (ХІ-IV ст. до н. е.) (за іншими даними VI-IV ст. до н.е.), рештки поселеннь Куштановицької культури (VI-II ст. до н. е.), різні старовинні золоті монети і дуб віком 400 років.
Спочатку село називали Криваве Поле, бо біля села, на прилежних його полях відбувалися битви за територію між угорцями і русинами. Потім село загарбали угорці і ціла панська сімя Новаків поселилася в селі і керувала ним. Вони дали селові назву Úrmező, що в перекладі означало Панське Поле (угор. úr — пани, угор. mező — поле). До тепер в селі збереглися три панські доми. Урмизьово (так називали село селяни) було назвою села аж до 1944 року.Назва Руське Поле походить від назви корінних жителів — русинів.
Втрачені святині
Нестримно спливають століття, і чим дальше від нас епоха, тим менше ми знаємо про неї, тим важче нам зрозуміти життя та інтереси людей тих часів. Але кожна епоха залишає свідків, що красномовно розповідають нам про неї, це свідки – пам’ятники архітектури. За переказами старожилів у нашому селі в XVI – XVII столітті були збудовані дві церкви – близнючки, які могли б бути пам’ятками архітектури, так як були збудовані з дерева без жодного гвіздка.
Пошуковим загоном, який утворено у селі, віднайдено матеріали про втрачені святині, які були розібрані в 1965 році та спалені. Це Миколаївська церква, яка була збудована не пізніше ХVІІ століття, та церква Св. Іоана Хрестителя, збудована, ймовірно у ХVІ столітті. В архітектурному устроєві цього храму втілилися регіональні особливості Закарпатської школи народної дерев’яної архітектури. Тому завданням є знайти більше матеріалів і відтворити для себе і для майбутніх поколінь спогади про ці витвори людської праці.
Миколаївська церква. Дерев’яна церква святого Миколи, збудована не пізніше XVII століття, розібрана 1965 року. Церкву зняли з реєстрації 9 січня 1953 року, а в травні 1965 року розібрали на дрова і згодом спалили. Будівля 1693 року (поновлено 1879 року). Споруда з готичним шпилем та різьбленими деталями, що складалися з 2-х дубових зрубів – належала до найдавніших церков Потисся. В травні 1965 року її та іншу церкву-близнючку, за наказом директора школи Яновського, було розібрано на дрова та спалено.
Недалека та сучасна історія
На початку XVIII століття наші селяни брали участь у національно-визвольній війні мадярського народу проти Габсбургів ( 1703 – 1711 рр.). На околицях нашого села діяли гуцульські опришківські повстанські загони, очолювані І. Пинтею, І. Пискливим, Ф. Бойком та В. Микуляком.
З 1919 по 1939 рік наше село було під владою Чехословаччини. В селі діяла трирічна школа. Молодь могла продовжувати навчання в горожанських школах Тячева, Солотвина. В 1922 році в Руському Полі була створена організація КПЧ. 26 серпня 1924 року, тут відбулася сутичка між селянами і жандармами, під час якої поранено 20 селян.
Трудящі Руського Поля під керівництвом комуністів у 30-х роках кілька разів брали участь у «голодних походах» до Тячева. 15 березня 1939 року Тячів окупували мадярські війська. Багато тячівців було репресовано. Дізнавшись про події в Тячеві деякі жителі села почали діяти рішуче, і емігрувати до Росії. В 1939 – 1940 роках із села в СРСР перейшли нелегально близько 20 юнаків. У жовтні 1944 року село було визволено від мадярів військами Червоної Армії. Після визволення багато юнаків – добровольців було прийнято до Чехословацької Армії Людовика Свободи. Наші добровольці пройшли військову підготовку на Словаччині і вже через тиждень брали участь у визначних боях на Дуклі, визволяли м. Попрад. Не всі добровольці повернулися до своїх домівок, але всі вони прагнули перемоги над фашистськими окупантами.
В 1945 році, Підкарпатська Русь, до якої входило і село Руське Поле, була перейменована на Закарпатську область і приєднана до України. З нагоди 50 – річчя Радянської влади в селі споруджено обеліск Слави воїнам – добровольцям, які загинули у Великій Вітчизняній війні. Село визволено від угорсько – фашистських окупантів 21 жовтня 1944 року. І змінено назву на Руське Поле. Після визволення села в лави Червоної Армії і 1 – го Чехословацького армійського корпусу Людовика Свободи вступили добровольцями 107 місцевих жителів, 58 із низ удостоєні нагород, 37 померли на фронтах Великої Вітчизняної війни.
У 1950 році в селі був створений Колгосп. На колгоспній фермі знаходилося близько чотириста голів худоби, були коні та свині. В колгосп вступило багато людей, хоча платою за їхню працю було тільки зерно та продукти виробництва. А у 1960 році організовано радгосп – завод «Руськополівський», в якому люди вже отримували грошову оплату своєї праці.
Релігія
В селі з давніх-давен діяли три церкви — православна, греко-католицька, християнів адвентистів сьомого дня.
На сьогодні в селі діють шість церков, це — православна, греко-католицька (уніатська), баптистська, християнів адвентистів сьомого дня, християнів реформатів сьомого дня, християн сьомого дня. Також в селі існує релігія Царства Свідків Єгови.
Більше за всіх у селі живе православних, після них греко-католики, потім християни адвентисти, а потім вже інші релігійні групи.
У 1910 році у селі проживало 1786 жителі. Серед них: 1312 русини, 342 німці, 73 угорці, 59 циган. З них 1399 греко-католики, 24 римо-католики, 340 були євреями.
В селі за останні 50 років населення почало стрімко зростати, тому що в село почали переселятися люди, які жили в гірських місцевостях.
Відомі люди
Андрій Новак(1850 – 1940) — Відомий лікар України і Угорщини, вчений і педагог. Народився 1850 року у панській сім'ї Новаків, яка на той час була одною з найбагатших в Закарпатті. У 1874 році заснував в Ужгороді лікарню, яку очолював до 1920 року. Одночасно було засновано Ужгородську акушерську школу (1890), де щороку готували до 60 кваліфікованих акушерів
Микола Новак ( з 1928). Доктор економічних наук, професор, Заслужений економіст України. Професор кафедри економіки, менеджменту та маркетингу економічного факультету Ужгородського національного університету. Народився 24 квітня 1928 року. В 1948 році закінчив Тячівську середню школу, а в 1954 р. Львівський лісотехнічний інститут, лісоінженерний факультет.
Василь Миколайович Гаджега (1863, за іншими даними 1864 — помер - 15 березня 1938, в м.Ужгород) — історик, канонік, педагог, культурно-освітній діяч, редактор, перекладач. Один із засновників товариства «Просвіта». Доктор богослов'я. Дійсний і почесний член НТШ. Народився в сім'ї священика-викладача. Навчався в Ужгородській і Левоцькій гімназіях, потім в Ужгородській (1881—1883) і Будапештській (1883) духовних семінаріях.
Гаджега Юлій (1879 – 1937). Доктор теології, викладач Ужгородської духовної семінарії. Народився 17 січня 1879 року в сім'ї учителя Петра Гаджеги та Жужанни Матяцко. Здобувши початкову освіту в церковнопарафіяльній школі, вступає в Ужгородську гімназію, де навчався з 1888 - 1897 рр. Богословську освіту одержав у семінарії м. Естергома (Угорщина), а пізніше - в Будапештській центральній духовній семінарії.
<<Тячівський район
<<Населені пункти Закарпаття
Якщо Ви володієте детальною інформацією(матеріали, фотографії тощо) про населені пункти Закарпаття і бажаєте, щоб про ваше село чи містечко знало все Закарпаття та Україна, то надсилайте інформацію на нашу електронну скриньку Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.