Бойки, самоназва : верховинці, горальці, підгіряни (пол. Bojkowie, словац. Bojkovia, чеськ. Bojkové, нім. Bojken, рос. Бойки) — етнографічна група українців, що живуть на північних і південних схилах Карпат («Бойківщина») від річок Лімниця й Тересва на сході до річок Уж і Сян на заході. В Україні розселені в гірських р-нах Українських Карпат і Прикарпатті (Болехівський, Долинський р-н та частина Рожнятівського р-ну Івано-Франк. обл., Сколівський, Турківський, частини Стрийського, Дрогобицького, Самбірського та Старосамбірського р-нів Львів. обл., Воловецький та частини Міжгірського і Великоберезнянського районів Закарпатської області Центром Бойківщини вважається карпатське містечко Турка.
Бо́йківщина — історико-етнографічний регіон на північних і південних схилах Карпат, простягається від річок Лімниця і Тересва (на сході) до річок Уж і Сян (на заході), охоплює гірські райони Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей і займає близько 8 тисяч км². Походить від назви населення регіону — бойків.
Через Бойківщину здавна проходив головний торговельний і військовий шлях з України в Угорщину й Західну Європу. Найбільші міські поселення — Турка, Сколе, Бориня, Воловець, Міжгір'я, Старий Самбір, Самбір, Борислав, Дрогобич, Долина, Калуш, Стрий та інші.
У 1772—1918 роках Бойківщина перебувала у складі Австро-Угорщини, у 1919—1939 роках — Польщі. Після приєднання у 1939 році Західної України та у 1945 році Закарпаття до УРСР входить до складу Української держави.
На Бойківщині народилося багато відомих діячів, зокрема гетьман Петро Сагайдачний, генеральний суддя з часів Хмельниччини Іван Креховецький.
Іван Вагилевич був першим з українських дослідників, який в основному визначив територію розселення бойків Карпатським хребтом між верхів’ям річок Сяну і Лімниці та підгірськими землями на півночі, а також займався вивченням матеріальної культури Бойківщини. Іван Вагилевич у 1839 році опублікував у чеському журналі велику статтю «Бойки, русько-слов'янський люд у Галичина», де всебічно і науково висвітлює історію, побут, територію розселення. Іван Франко присвятив історії та культурі цього краю низку художніх, публіцистичних та наукових творів («Етнографічна експедиція на Бойківщину», «Карпато-руське письменство» та інші). Протягом 1934 - 1939 в Самборі виходив Літопис Бойківщини видання присвячене дослідженню історії, культури і побуту етнографічного регіону. У період незалежності воно знову почало виходити, тепер у Дрогобичі.