У чудовому куточку Закарпаття, недалеко від Мукачева знаходиться унікальний замок-маєток австрійських графів Шенборнів. Назв замку походить від назви урочища «Берегвар», що означає поселення «на берегах», тобто в горах.
Замок незвичайний. Він був побудований понад сто років тому. Проектував його італійський архітектор Реверс. Замок побудований за принципом астрономічного року. У ньому 365 вікон, як днів у році, 52 димарі, бо рік має 52 тижні, 12 веж, бо у році 12 місяців. Навіть сім основних входів, як днів у тижні. Замок прекрасно виглядає з усіх боків.
Графи Шенборни володіли навколишніми землями 216 років (з 17238 до 1944р.). Нині тут знаходиться санаторій «Карпати».
Свідченням того, що замком володіли графи є фамільні герби, що залишилися на стінах, на яких зображені й Карпатські гори, й леви і навіть наші легендарні квітки – едельвейси. Замком тепер милуються люди з всієї України, які тут відпочивають.
Якщо їхати з Мукачева на північний схід залізницею чи шосейною дорогою, то проїжджаємо через Кольчино, Чинадієво та Пасіку. Між Чинадієвом і Пасікою є замок-каштіль графа Шенборна. Те місце й околиця, де є той замок, називають Подголиці. Знаходиться каштіль на правому боці ріки Латориці, на тому боці, яким проходить і дорога. Оточує його прекрасний старий буковий і дубовий ліс. Збудований замок-каштіль із чистої цегли. Є в ньому 72 кімнати, із котрих кожна за мебльована й оздоблена різними предметами розкоші. Знаходиться в будові й внутрішня капличка, де відбуваються Богослужіння. На башні замку є годинник і дзвін. Звечора й цілу ніч замок освічується світлом.
Граф Шенборн має в замку власне електродинамо, котре виробляє електричний струм. Також, при замкові є штучний рибник.
ЛЕГЕНДА
Давним-давно в прекрасному замку Берегвар жив граф Шенборн з молодою графинею і дітьми. До нестями кохав він свою дружину. І залишав її лише тоді, коли ходив на полювання. За звичаєм до нього з’їжджалося багато гостей, з котрими вони завалювали сохатих оленів, ведмедів, кабанів.
Ось і того злощасного разу граф розіслав запрошення. Поз’їжджались гості звідусіль у чарівне урочище Берегвар пани і пані, єгері і різна челядь. Останнім прискакав на чорному жеребчику красень-військовий. Чорновидий, молодий. Він не одну панянку примусив страждати.
Після відпочинку гості почали на полювання збиратися. Однак красень-офіцер вирушати разом з товариством відмовився, зіславшись на раптову недугу. Молода графиня, як поштива господарка, залишилась біля хворого.
Полювання було на рідкість вдалим. Несли слуги здобич, вигинаючись під її вагою. Було веселе товариство у передчутті розкішних страв зі свіжої дичини, яку хотіли тут же й готувати. Однак граф поспішав. Від підганяв гостей.
А ось і замок. Та не вийшла графиня зустрічати чоловіка і вельмож. Не сплеснула руками від захоплення, споглядаючи на мисливський трофей.
Зіскочив граф зі свого коня і одним ривком метнувся до опочивальні. Там нікого не було. Ложе було холодним і порожнім. Він – у дитячу. Але й там побачив самих лише дітей. З калатаючим серцем граф подався до «хворого». Чим ближче підходив, тим важчими ставали його кроки. Біля самих дверей почув, як ніжно щебетала дружина, як вплітався в її голос сміх вусаня-офіцера. Вихопив тоді граф шаблю з піхов, з силою штовхнув важкі дубові двері…
Обірвався сміх. А графиня, зойкнувши, затулила коханця прекрасним білим тілом. Не піднялася рука графа Шенборна, він опустив гостру шаблю і , скреготнувши зубами, вигнав коханців із замку. А слугам наказав, аби ніколи у його присутності не згадувались імена нечистивців. А ще звелів стерти на годиннику час, котрий вкрив графську голову попелом зради.
Слуги виконали повеління. І оскільки стрілки на циферблаті показували якраз четверту годину, вони від цієї цифри й сліду не залишили. Старожили села Чинадієва стверджують, що заборону графа довго порушити не наважувались навіть тоді, коли замок перейшов у профспілкову власність. І тільки недавно ця злощасна цифра з’явилася знову на годиннику. Виділяється вона серед інших свіжою фарбою.
Сейф Шенборнів
Один із переказів розповідає, що, проживаючи в замку, граф спорудив великий сейф, в якому знаходився стіл і стілець. Сейф був таких розмірів, що можна було прямо в ньому виписувати чеки.
Кажуть, що одного разу граф зайшов до сейфу і за ним зачинилися двері так, що він не зміг вийти звідти. Він і стукав, і гукав, однак його ніхто не чув, бо поблизу нікого із прислуги не було.
Коли помітили, що графа ніде в замку немає, почали його шукати скрізь і всюди. Та пошуки були марні. На третій день до прислуги дійшло подивитися ще у сейфі. Коли зламали сейф, то графа знайшли уже мертвого. На столі помітили клаптик паперу, на якому граф написав передсмертні слова: «Можна володіти великими грішми, але не мати від них ніякої користі».