Ізки— село в Міжгірському районі, Закарпатської області.
Населення – 811
Село розташоване в долині річки Репинки, між горами Руський Вирьх, Боржавською полониною, та полонинськими верхами Мідяницькою та Жидом.
Ізки — місце відпочинку гірських вівчарів та місцевих жителів, які прямували сюди, щоб напитися цілющої води з природного джерела Зимівкова криниця. Тут бере початок потічок який у селі Ізки вже знаний як Волоський потік. (Напевно так званий тому, що в 12-16 ст. сюди виганяли на водопій волів, що паслися в навколишніх горах Голиці та в підніжжі Мідяницької Ялині.)
Історія
Уздовж потічку селились скотарі, а теметів мали на вершині Спаровані, поблизу гори Осовня. По верху гори Голиця проходила лінія оборони: ще в 1960-х роках були добре збережені окопи та оборонні рови з часів Першої світової війни, які згодом переорали.
На початку сільського кладовища-теметова зістались могилки, де були перші поховання — і у тому числі поховання бійців Першої світової війни. Через верх Руський Вирьх жителі ходили на польську Галичину, тепер це сусідня Львівська область.
До 2000 року село було неначе у вирубаному лісі смерек і буків; після демократичних перебудов як і у всьому Закарпатті настали хаотичні зміни, ніким неконтрольована вирубка лісу призвела до повного оголення верхів. Після вирубки лісу почилися зсуви: рипа починає поступово зсуватись, заноситься і цілюща криниця, яка була розміщена напроти дільничної лікарні — і вже зараз місцеві жителі з дивом вслухаються в слова, що там колись було таке цілюще джерело. У навколишніх горах не стало ясена, дуба й бука; починає пропадати і цілюща вода.
У Порарі в рипі було мінеральне джерело, з якого місцеві жителі носили додому води на сірководородні купелі: вдома мали вибудовані ванни, у яких підігрівали води — та купалися. У свій час було тут розроблено план будівництва дільничної реабілітаційної лікарні, куди мали підвести воду з джерела. Проте все це залишилось тільки в мріях.
За всю історію село не знало ні погромів, ні демонстрацій — та відрізнялось від навколишніх тим, що тут не було ніколи вбивств. Село чинило опір сталіністам, тут не було організовано в перші роки Комуністичної партії, натомість була зорганізована хата-читальня, у якій працювала «Просвіта»; секретарем читальні був у свої молоді роки Степан Бобинець, який із братами в селі організував театральний гурток, де грали донька Гр. Донського, Петро Бобинець, Михайло Гавріш та інші односельчани. Багато хто з ізківчан знали кілька мов: італійську, чеську, фламандську — як наприклад, Максимович, котрий усе молоде життя працював на шахтах Бельгії.
Радянські часи 1944-1991
За часи колективізації та колгоспного господарювання викорчували навколишні ліси і джинятники та переорали лінії оборони — окопи.
Окупаційна совєцька влада розпочала насильну колективізацію та організацію колгоспів. Це спричинило занепад культури на селі: комуністи, прийшовши в село, забороняють греко-католицьку церкву, ламлють хрести, будують клуб і ставлять бюст Леніна та обеліск слави перед сільською радою. При новій владі жителі села були зобов'язані працювати за нормодень, який нічим потім не оплачувавсь.
Село постраждало внаслідок Голодомору 1946-1947, проведеного окупаційною владою СССР. Люди помирали від голоду, як наприклад, Анна Маркович від родини якої під час колективізації забрали все, що було для господарювання. Під час Другої світової війни у так звані добровольці було відправлено чимало ізківчан, — які після повернення з війни хоч із численними відзнаками, не мали жодних пільг на відміну від тих, яких послали в наші краї зі сходу. Люд постійно називав цю владу окупантською — і тому вихідці з Ізок дуже важко приживались в комуністичних осередках: до ізківчан, як правило, більш прискіпливо ставились.
Був такий випадок у 1960-х роках, коли військова нагорода знайшла свого героя Луку Петровича Бобинця, — і місцевий воєнком хотів з цього зробити великі ослави. Та Лука Петрович сказав, що замість цієї нагороди волів би міх муки, бо немає чим кормити діток: відмовився герой від заслуженого військового ордену на знак потесту. До кінця свого життя інвалід війни Лука Бобинець не давав згоди записатись в колгосп.
А в той час І.І.Фурдь голова місцевого колгоспу «Заповіт Ілліча» закінчуючи вечірню середню школу будує «прекрасне майбутнє», отримує орден Трудового Червоного Прапору. В колгоспі народжується герой соціалістичної праці Г. М. Бобинець.Ізківське лісництво на той час має 4051 га лісних масивів, мали флористичний заповідник-природній сосняк на площі 25,5 гек. В с. Ізки заплановано було будівництво середньої школи та з необдуманих дій тодішнього директора Томинця школу починають будувати на початку села Пилипець.
В комуністичні часи в селі організовано колгосп Заповіт Ілліча якому було передано 750 га орної землі, 2309 гектарів сінокосів і пасовищ. На цій основі розвивалось мясо-молочне виробництво, але ті що працювали з цією продукцією його не їли бо все це відправлялось в великі міста неосяжної «родины». Колгосп мав декілька свиноферм, коровники, кошари овець, повні склади картоплі,холодильники повні сиром і молоком, а в той час в 1948—1949 році тут був голод.
По національному складі в селі жили українці- до приходу Радянської влади в паспортах мали записане — русин,і декілька родин євреїв, яких в 1939 році угорці вивезли з села, а в їх будинках потім радянська влада розмістила Аптеку,Пошту,Школу ,Лікарню,Дитячий садок. Євреї як відходили з села то роздавали свої добротні речі своїм односельчанам. В селі біля церкви де зараз побудував хату Володимир Крьока там колись була єврейська бужня. Але єврейського кладовища в селі не було. Ховали євреїв в Н. Студеному на їхньому кладовищі.
До райцентру 22 кілометри Волове яке після було перейменоване на Міжгір"я була брукована дорога, а до залізничного сполучення Волівця 18 км. Зараз ця дорога є асфальтною. За час Радянської влади в селі побудовано школу і сільський клуб де зараз розміщається і сільська рада. В восьмирічній школі навчалось в той час 105 учнів .В школі працювало 17 учителів. Випускники цієї школи були одними з кращих учнів середніх а потім вищих учбових закладів.тому то зараз вихідці з Ізок очолюють видатні організації розійшлись по цілому світі.Ізківчанин Мишанич Петро очолював медучилище а потім філіал медичного вузу в Мукачові,Степан Бобинець майже 20 років очолював деканат РГФ Ужгородського державного університету.Ізки мали й свого професора на жаль вже покійного лікаря — рентгенолога Ф. Ф. Теличку. Лікар — невролог Дуда очолював неврологічну службу Свалявського району,Головним аптекарем довгі роки в Мукачові був Василь Корда, а його дочка Ірина кандидат філологічних наук є одним з ведучих викладачів УНУ.Вихідців-лікарів з Ізок зараз стільки, що можнаб відкрити спеціалізовану лікарню тільки з лікарями і медичними сестрвми з Ізок.Ізки виховали й представника сімї Ревицьких який був членом Угорського уряду, а Юра Ревицький який в свій час працював в мукачівській адміністрації зараз живе в Угорщині і творчо працює над книжкою про своїх верховинців.
Ця хата де жили Ревицькі славиться не тільки тим, що там тепер розмістилась кантора місцеволо лісництва, але й ти, що там народився видатний художник Н. В. Медвецький. В селі збудована в 18 ст.деревяна греко-католицька церква і дзвіниця. Тут народилось це прекрасне Вертепне дійство (с.Ізки, Міжгірщина, Закарпаття)
Свято Рождество Христове в селі Ізки ніколи непроходить без традийійних колядок які передаються з уст в уста вже сотні поколінь. Але одним із найкращих рождественських звичаїв є колядування з Вертепом (Бетлегемом). Вертеп робиться з дерева на форму церкви в с. Ізках.
В 50-60 роки в нижній часті села, який в селі називають Волоський потік колядники ходили з вертепом який було зробленоз тонких деревяних тичок, таким чином як роблять звичайні хати з дерева. Вертеп була копія нашої церкви. У вертепі були красне оброблені яселки на подобі як є описано в біблійському прибігу. Вертеп носили 4 ангели. Як правило це були наймолодші хлопці з коляди. Перші роки освітлювали ми вертеп свічкою, а нескоро хлопці придумали красне освітлення у вигляді свічки від кишенькового ліхтарика. І коли колядники заходили до хати господаря, то якщо там були маленькі дітки то вони немогли втриматись, щоб не заглянути до вертепу, а старший ангер розказував їм хто є там в яселках: в яселках мале дитятко, вбране в біле вбрання. Коло ясель з одного боку стоїть віл, а з другого боку — осел. Біля дитятка сидить Пресвята Діва, а то в стороні вола, а коло осла стоїть Йозеф і з книги молиться. Крім того там були три вівчарі овечки, а в середині стоять два ангели з двоми свічками. Цілий вертеп було зроблено на основі біблійського оповідання і представляв алегоричний образ Рождества. Малі дітки заглядували до вертепу через двері які гарно відкривались.
- Церква Св. Миколи Чудотворця (на фото). Початок XVIII ст., перебудована у 1798
У 1751 р. в Ізках були три дерев'яні церкви, з яких верхня присвячена Благовіщенню Пр. Діви Марії (115 вірників), середня - св. Параскевії і нижня - св. Миколаю (105 вірників). Церква в Ізках ремонтувалася 1751 р., отже була збудована на початку ХVIII, або ще в ХVII ст., а 1798 рік є роком перебудови церкви.
Курорт Ізки — відпочинково-оздоровчий, гірсько-лижний курорт на Закарпатті біля села, знаходиться біля підніжжя Магури.
Включає готельний комплекс, збудований з дерев’яного зрубу, має два ресторани: «Колиба» — ресторан національної кухні ; «Магур» — ресторан європейської кухні.
На курорті розташовано два підйомники-витяги: двокрісельний довжиною 980 м та бугельний — 950 м. Спуски характеризуються як легкі та середньої складності, ширина траси місцями сягає 200 м. На трасах є штучне засніження та ратрак, а також прокат спорядження і школа лижників.
Карта села Ізки:
<<Населені пункти Закарпаття
Якщо Ви володієте детальною інформацією(матеріали, фотографії тощо) про населені пункти Закарпаття і бажаєте, щоб про ваше село чи містечко знало все Закарпаття та Україна, то надсилайте інформацію на нашу електронну скриньку Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.