Дубове — селище міського типу у Тячівському районі на Закарпатті, у мальовничому куточку Карпат. Приватні будинки мешканців села розміщені по обидва боки річки Тересви, що протікає в ущелині Карпат.
Населення – понад 9 500 осіб.
Історія
Селище, як усе Закарпаття , з Х століття було частиною Угорського королівства і мало назву Домбо. У 1755 р. селище було центром лісництва, що сприяло зростанню населення.
Дубове старожили пам'ятають невеликим селом, яке розташувалося по обидва береги ріки Тересви. Хати стояли маленькі з солом'яними дахами, а з часом їх почали покривати драницями (дранками) і будувати хати з пітварем (відкритим ґанком).
З розповідей своїх батьків, сьогоднішні мешканці знають, що в центрі села на місці, де зараз проживає Марія Подольська й Іван Габор, у XVIII столітті була побудована церква. Вона була дерев'яною і покрита соломою. Разом з церквою відкрили цвинтар, який тягнувся до Головної дороги. В 1792 році побудували кам'яну церкву, на цьому місці встановлено хрест. У 1909 році при австро-угорському режимі почали будівництво Петро-Павлівського храму, а кам'яну церкву передали римо-католицькій громаді.
У нашому селі проживали угорці, німці, шваби і одна сім'я чехів.
Дубівчани-старожили пам'ятають три вулиці: Головна (Центральна), Левада, Довга.
Головна вулиця - це невелика возова, так її називали, ґрунтова дорога, якою могли проїхати вози, а на узбіччі паслися гуси євреїв (дубівчани гусей не тримали, крім Михайла Канюки, він годував їх для приготування страв у власній столовій, де харчувалися вчителі й працівники фінансової сфери). Від цих трьох основних вулиць йшли маленькі пішохідні доріжки, які вели до розкиданих далеко одна від одної хат.
Життя простолюду за Австро-Угорської монархії було нелегким. Державної роботи для чоловіків зовсім не було. Жінки, чоловіки і діти працювали не тільки на своїх господарствах, але й у євреїв, які поселилися в Дубовому сотні років тому назад. їх було до 1000 (навіть відкритий окремий єврейський цвинтар).
Старі мешканці згадують, що дубівчани 1900 року народження казали їм так, що на шести кілометрах до Апіцької були тільки три поля дубівських селян, а все інше належало євреям, бо вони своєю хитрістю відбирали землю від населення. Ці слова передавалися з роду в рід.
До осені 1919 року в селі існувала угорська школа, вчили лише читати й писати, і тільки угорською мовою, бо вона була державною. Уряд вже в 1870 році ухвалив навчання в народних школах угорською мовою. До 1914 року в нашому краї «не залишилося жодної школи української»
Шосейний міст у Дубовому почали будувати в 1938 році при чехословацькому режимі, а закінчили будівництво угорці. Головний інженер будівництва - чеський інженер Лукач, Угорського походження. Вище 50 метрів був старий дерев'яний міст, через нього не могли проїхати великі вантажні машини. У селі в ті далекі роки були лише дві машини: вантажна — для перевезення товарів з Тячева — у Йослика і легкова - для перевезення пасажирів до Тячева.
<<Тячівський район
<<Населені пункти Закарпаття
Якщо Ви володієте детальною інформацією(матеріали, фотографії тощо) про населені пункти Закарпаття і бажаєте, щоб про ваше село чи містечко знало все Закарпаття та Україна, то надсилайте інформацію на нашу електронну скриньку Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.