Ужгородський замок — фортифікаційна споруда в Ужгороді (Закарпатська область, Україна), нині використовується як краєзнавчий музей.
Перші згадки про замок
Відносяться до IX століття, як до зміцнення на одному з горбів над поселенням білих хорватів. На той час замок мав вид дерев'яної фортеці, що складалася з дитинця і частоколу. Тоді ця територія була заселена слов'янами - білими хорватами. Тут було князівство, на чолі якого стояв князь Лаборець. Літописець «Геста гунгарорум» зазначає, що Ужгородський замок і вся прилегла територія належала Лаборцю. Коли на князівство напали угорці, населення стало до боротьби.
Перший організований опір закарпатці дали під Ужгородом, де князем був Лаборець (Анон. кап. ХЩ), Мадярська орда була численною й захопила Ужгород, спаливши замок. Князь Лаборець втікав до своєї далекої фортеці — Земплина, але його наздогнали і над річкою Свіржавою повісили. Відтоді народ ту річку назвав Лаборцем — на пам'ять про князя. Але в бою за Ужгород був убитий і вождь мадярів Алмош. Мадярські кочівники поховали його у валі Земплинського городища — фортеці, яку також здобули. Могилу й багато оздоблене золотом поховання Альмоша виявили чехословацькі археологи.
В кінці Х-го — на початку ХІ століття, коли рівнинна частина Закарпаття підпала під владу Угорського королівства, в Ужгороді будується кам'яний замок як адміністративний центр комітату Унг. Це вже була могутня оборонна споруда, про силу якої свідчить той факт, що в 1086 році під час набігу половецької орди під верховодством хана Кутеска, яка прорвалась через Карпатські перевали в Дунайську низовину, Ужгородський замок кочівники взяти не змогли. Історичні документи підтверджують, що кам'яні замки на Закарпатті почали дуже інтенсивно будуватися після татарської навали. І хоч татари відійшли, страх у мадярів залишився і король Бела IV наказав на стратегічно важливих пунктах зміцнити замки.
Епоха Другетів
У 1312 році, після того, як італійські брати Другети допомогли королю Карлу Роберту, з нової династії Анжу, придушити повстання наджупана Петра Петені, Карл Роберт подарував братам Ужгородський замок та землі. Вони володіли ним 350 років.
В період, коли замок знаходився у володінні роду Другетів (1322 ?1691 роки), в фортифікаційному мистецтві відбувалися великі зміни, викликані, головним чином, появою нових видів зброї, і в першу чергу зброї вогнепальної. Це все вимагало докорінної реконструкції замку, яка була здійснена в кінці XVI століття з використанням найновітніших досягнень фортифікаційного мистецтва Європи.
В Ужгородському замку за проектом італійських інженерів було проведено певну реконструкцію з метою посилення його обороноздатності — було вимуровано більш міцні стіни на певній відстані від палацу, на кожному розі споруджено ромбовидний бастіон, висота якого досягає 10-15 м, висунутий за лінію квадрата стін. На майданчиках бастіонів розміщувалися гармати, які тримали під обстрілом підступи до замку. Для посилення міцності бастіонів роги їх викладені квадратами з білого каменю. Замок був майже неприступним. Неприступність його особливо підкреслена з північної сторони масивною гладдю високих стін, позбавлених навіть бійниць. Стіни побудовані з каменю. Північну частину замку захищав кільовидний бастіон. В плані замок був неправильним чотирикутником — це зумовлено рельєфом Замкової гори. З трьох боків споруду оточував рів глибиною в 8 ?10 метрів, через який до в'їздної брами було перекинуто підйомний міст. До наших днів збереглись створи для ланцюгів, при допомозі яких міст піднімався. Товщина зовнішньої кріпосної стіни досягала від 2,5-3 м до десятиметрової висоти, вона збереглася і дотепер.
У кінці XVII (1684) століття рід Другетів по чоловічій лінії вимирає, останній Другет був страчений у Кошицях за наказом Тикилі. Вдову взяв за дружину граф Берчені, таким чином Ужгородський замок переходить у його володіння. Новий господар перебудовує і укріплює фортецю за планом французького інженера Лемера. Стіни замку та бастіони позбавлені оздоблень, за винятком карнизу з білого каменю, який до певної міри пом'якшує їхню суворість.
Замок у визвольній війні 1703—1711 років
Під час визвольної війни угорського народу, один із загонів під проводом Івана Беци в 1703 році захопив Ужгород і оточив замок, але взяти його так і не зміг. Тільки в 1704 році гарнізон замку залишив фортецю і відійшов у Польщу.
Виглядало це так. Місто готувалося до облоги. Нагромадили збіжжя на півроку, сподіваючись, що доти надійде до них допомога. Позганяли з цілої околиці худобу, щоб мати досить м'яса, У замку сховалася і мадярська шляхта до 300—400 осіб та єзуїти. Восени 1703 року в околиці Ужгорода несподівано появилося декілька сот українських селян. Це викликало паніку в місті. Адже надійшло з гір селянське військо Івана Беци з Виряви. Він захопив село Горяни під Ужгородом і погнав у гори всю худобу шляхти, а потому з кількома сотнями верховинців знову вийшов з лісів. На вулицях Ужгорода велися запеклі бої. Повстанців спочатку витіснили з міста і ті відійшли в Радванку і Горяни. Але незабаром підійшло значне підкріплення з Верховини. Вночі повстанці вдруге напали на місто, захопили його і тісним кільцем оточили замок. В обложеному замку шляхтич Дердь Палоні вів щоденник. В ньому читаємо: «Що за часи настали. Наші піддані й кріпаки повстали проти своїх панів, гонять нас, переслідують, як псів, і хочуть нас голодом замучити. Натовп русинів, одягнених в гуні, спустився з гір, зайняв місто… і, все збільшуючись, оточив кріпость».
Селяни, озброєні косами і сокирами, старими рушницями здійснили кілька наступів, але були відбиті добре озброєними оборонцями замку. Пробували дістатися драбинами, — а далі привезли багато возів соломи довкола замку, щоб примусити його до здачі вогнем. На початку 1704 року ужгородська фортеця врешті-решт здалася. Виявилося, що із замку стріляли в повстанців отруєними стрілами. Таким був наказ єзуїтів. Селяни хотіли за це їх судити й покарати. Але Ракоці не дозволив. Він лише вигнав єзуїтів з Ужгорода.
Головним ватажком українських селян, що зайняли Ужгородський замок, був Іван Беца з Виряви, а крім нього видну роль у веденні облоги Ужгородського замку грали селяни з верховинських сіл — Ковачі, Добеї, Герзаничі, Брензовичі, Коссеї та інші. Повстанці занепокоїлись: військо потребувало провіанту. Раніше його постачали з маєтків шляхти. Тепер Ракоці заборонив нищити панські маєтки. Описуючи ці події в своїх мемуарах, Ракоці різко засуджував дії селян і вказував на те, що вони робили це без його вказівки. «Ніколи не дійде до спільної мови з дворянами в боротьбі проти австрійських гнобителів. Селян гнала проти своїх панів глибока ненависть», — писав Ракоці в своєму записнику. При тому видав ряд наказів, якими під загрозою смерті забороняв своїм військовим частинам нападати на феодалів або їх переслідувати. За непослух дав розстріляти одного з керівників повстання — Кіша з Баркасова.
У 1707 році замок урочисто зустрічав послів Петра I на переговорах із представниками Ференца II Ракоці. Після поразки повстання, у 1711 році Ужгородський замок перейшов у розпорядження австрійської корони. Саме в цей час із нього до Відня вивезено всі матеріальні цінності: картини, меблі, колекцію дорогоцінного посуду, зброю. Австрійська імператриця Марія-Терезія у 1775 році передала замок Мукачівській греко-католицькій єпархії, аби там створити богословську академію, тоді ж була проведена незначна перебудова замку і знищений рицарський зал.
Сучасний стан
Від 1947 року замок використовується як краєзнавчий музей.
Палацова будівля
Палац, розташований навпроти головних в'їздних воріт, в північно-східній частині Замкової гори, на краю обривистого схилу, являє собою сувору двоповерхову будову прямокутної форми, на кожному розі якої квадратна вежа. На верхньому поверсі веж, товщина стін яких сягає 2,5-3 м, видно темні отвори бійниць. В фортифікаційній системі замку палац, він же і цитадель, займав домінуюче положення. У випадку проникнення ворога у двір замку, захисники його могли успішно продовжувати оборону з палацу, у якого була добре продумана система оборони — з трьох сторін палац був оточений глибоким ровом, через який у східній частині був перекинутий підйомний міст, який в разі підйому закривав отвір воріт. При спорудженні замкового палацу будівельники врахували рельєф місцевості, якому в фортифікаційній системі палацу відводилась важлива роль — сам палац є ніби продовженням схилу Замкової гори, на якому він стоїть. Північна частина палацу зведена прямо над прірвою, схил настільки стрімкий, що ворог ні разу не осмілювався штурмувати замок з північної сторони. В замковому палаці є просторі підземні каземати, які в мирний час служили коморами, а під час облоги замку — сховом
Церква на подвір'ї
У XIII столітті була збудована замкова церква. Давно поруйнована, про наявність якої лише здогадувались. При дослідженні знайдено письмову згадку про церкву Св. Юрія від 1248 р. Підмурки зруйнованого храму відкриті під час археологічних розкопок. Залишки законсервовані та музеєфіковані. Про повне відтворення храму не йдеться.
Скульптури на подвір'ї
До замкового двору перевезено бронзового птаха. Це турул - міфічний птах стародавніх угрів. За переказами, турул колись приніс шаблю ватажку національного повстання проти австрійського поневолення - Ференцу Ракоці. І той отримав перемогу над ворогами. Птах музею дістався вже без шаблі і постаменту.
До замкового подвір'я перенесено також залишки бронзового фонтану. Колись він стояв в селі Ужок на теріторії санаторію за часів СРСР. Це бронзова копія «Відпочиваючого Гермеса»( давньогрецький скульптор Лісіпп. Римляни ототожнювали Гермеса з Меркурієм ). Скульптура втратила руки і потребує реставрації.
Пам'ятка архітектури стало лишається одним з найвідвідуваніших туристичних об'єктів України.
Легенда
Про Ужгородський замок є дві легенди, але впринципі це варіації однієї і тієї ж історії. Складові цих легенд - це таємні підземні ходи (в легенді має бути таємниця), дочка господаря замку (одвічне Chercher la femme) і трагічне кохання (ну яка ж легенда без кохання).
Перша легенда про Ужгородський замок переносить нас у XVII ст.коли ним володів граф Другет. У нього була дочка (звісно ж дуже красива ). Один з сусідніх воєвод вирішив захопити Ужгородський замок і щоб дізнатися, як це можна зробити, переодягнувся незнайомцем. Приїхавши в Ужгород він випадково познайомився з дочкою Другета. Звісно ж вони покохали один-одного і дівчина розповіла всі таємниці замку, в тому числі і про потаємний хід, про який знали тільки в її родині. Дізнавшись про це батько наказав живцем замурувати дочку в стіні замку, а воєводу – стратити. З того часу опівночі в замку з'являється привид дівчини (так звана Біла Діва), яка шукає свого коханого, а з першими півнями зникає.
Друга легенда також про потаємний хід, але замість воєводи дівчина покохала слугу батька. Волею долі він опинився в таборі повсталих проти господаря. Не в змозі перенести розлуку його кохана, нехтуючи небезпекою, повідомила його, де вони увечері зустрінуться – біля самотнього дуба, що ріс посеред галявини в стороні від Ужгородського замку. Чому коло нього? Тому що саме до дуба вів потаємний хід. Та батько дізнався про це і хлопець – замість своєї коханої, яку він чекав із нетерпінням, побачив перед собою трьох відданих своєму панові слуг, яким вдалося вислідити дівчину, коли вона пробиралася на зустріч з коханим. У замку, на очах у дівчини, його стратили, а нещасну живою замурували в замкову стіну. З тих часів привид дівчини кожної ночі шукає свого коханого.