Золотарьово - село, яке знаходиться у Хустському районі Закарпатської обоасті.
Відстань до райцентру міста Хустр - 25 км. Через село проходить автошлях регіонального сполучення Сокирниця - Синевир.
Населення - близько 4 000 осіб.
Село Золотарьово знаходиться в пiвденно-схiднiй частині Хустського району, на дорозі, що веде до «Закарпатського моря» - Вiльшанського водосховища, та особливої перлини нашого краю - Синевирського озера - що за всеукраїнським конкурсом «7 чудес Украiни» визнано одним з семи природних чудес країни. По цiй же дорозi знаходяться чотири дерев’янi церкви, пам’ятники архiтектури XV-XVIII ст., десятки кам’яних церков та п’ять монастирів XVIII-XX ст., а також декiлька мiнеральних джерел, рiчкa Теребля та безлiч потiчкiв, десятки краєзнавчих та iнших музеiв, в тому числi музей архiтектури та побуту «Старе село» пiд вiдкритим небом, що вiдтворює матерiальне, духовне та культурне життя краян в XIX та початку XX столiть.
Існує багато легенд про походження села. Найперша легенда говорить про те, що давним-давно на початку села з пiвнiчно-захiдного боку колись були золотi копальнi-шахти, де добували золото. Згодом в однiй iз шахт пробилося джерело з чистою кришталевою водою, яка нiколи не пересихає та настiльки бурхливо б’є з пiд землi і викидає золотi пiщинки, що люди казали: «Золота реве». А згодом і село назвали Золотарьово. До цих пiр люди називають її «Золота криниця» і знаходиться вона на днi озера «Великий рибник», вода з якого перетікає в потічок, за чисту кришталеву воду з золотими пiщинками люди дали йому назву «Лазурний».
Iнша легенда говорить про те, що першим поселенцем села був чоловiк, добрий ремiсник. Умiв робити ювелiрно рiзнi вироби. До нього приходили люди з рiзних хуторiв, казали, що у нього золотi руки. І з того часу пiшла назва про Золотаря. Та й поселення стали називати Золотарьово.
Перша iсторична та письмова згадка про село датована 1414 роком. Про це сказано в історії-літописі села, написаної ще у 1938 роцi сiльським вчителем Омеляном Белiнським. Воно розкинулось на мальовничих різнорівневих ландшафтах сивих димчастих Карпат: пагорбах, долинах, підгірках та безлiчi ярочках-потічках, навеснi потопає у яблуневому розово-бiлому цвіті, лiтом - у казковому розмаїтті карпатських квiтiв, восени - у смачних, ароматичних плодах яблук - «ферковань», а зимою цi ж яблуні, оповиті срiблястим інеєм та бiлим слiпучим снiгом, створюють пазли, з яких кожна людина за своєю уявою може складати казковi картини.
Село дiлиться на кілька частин - Центр, Осуй, Посiч, Горбок, Горб, Березник, Берег, Ковбасово, Поруб, Байлово, Дiброва, Чертеж, Черетово, Турчини, Депо. Кожна з них має своє походження, свою iсторiю виникнення. 3 пiвденного заходу села знаходиться знаменитей дубовий Королiвськiй лiс (Королюська хаща) - належав до мисливських угiдь королiвської династiї австро-угорськоi iмперii (пралiси). За переказами тут вiдпочивав Петро I, коли відбирає з місцевої iнтелiгенцiї вчителів до царського двору. В захiднiй частинi - гора Осуй, яка засаджена яблуневим садом, особливо чарiвним у перiод цвiтiння, фотографiї друкувалися у журналах «Україна», м. Киiв та «Совестский союз», м. Москва у 1980- х роках. В урочищi гори Осуй знаходиться забута купальня з лiкувальними властивостями, яка дiяла з часів Австро-Угорськоi iмперii, а у 50-х роках XX ст. там приймали ванни (купiль) - люди видовбували собі копанки, кидали у воду напечене камiння і купалися в мiнеральнiй води. По дорозi на гору Вежа, що на пiвденному сходi села, з яко відкривається чудовий краєвид на Золотарьово, перед урочищем «Берег», знаходиться парк вiдпочинку, в якому є унiкальне джерело питної води, яка витікає у дубовий чан (кадуб) для користування населения та у валув для напування худоби.
Сайт села Золотарьово
Коментарі