І має зріст 2 метри та 13 сантиметрів
Найвища людина Закарпаття любить поратися по господарству, розв’язувати сканворди, їздити з вітерцем, слухати голосно музику і мріє про одруження.
Мій зріст вважається середнім (174 сантиметри) і я ніколи не відчував себе низькорослим. Аж до того моменту, коли познайомився із мешканцем Великого Бичкова Василем Кравчуком (якого всі називають Лоці). Цей велетень має 2 метри і 13 сантиметрів і є найвищою людиною Закарпаття. «Хтось робить на своєму високому рості гроші й славу, – каже Василь, – але мені гігантизм приносить більше біди, ніж хосну».
«Від краян гроші за фото не беру»
З найвищою людиною Закарпаття мені хотілося зустрітися для розмови ще після торішнього фестивалю «Гуцульська бринза». Але і тоді, і під час наступних моїх візитів на Рахівщину Лоці віднікувався і казав, що інтерв’ю не дає. Однак тепер вдалося вмовити гіганта: коли привіз до його обійстя обласне телебачення. Останнім аргументом стало те, що великі люди Великого Бичкова мають підтримувати реноме селища і просто не мають права не спілкуватися з журналістами.
Тож Василь таки запросив настирливих журналюг до господи. Мешкає він із матір’ю, якої на той час не виявилося вдома. Інакше б розповіла про сина ще більше, ніж він сам. «Не дуже люблю про себе говорити – каже велетень. – Хтось на своїй хворобі робить гроші, а мені якось не з руки. От хіба що на фестивалі «Гуцульська бринза» прошу по 5 гривень за фотографію. Причому лише від незакарпатців – питаю, звідки. Якщо наш – фотографуємося просто так».
У сільраді кажуть, що кращого «воротаря» для презентації селища годі й знайти. Лоці під час «Бринзі» стоїть на вході до презентаційної території Бичкова й слідкує, щоб туди не набилося надто багато люду. «Тепер це моя основна робота, – додає Василь. – Пропрацював 8 років у деревообробному цеху, але нині здоров’я не те. Тому живу на допомогу по інвалідності. Гігантизм – це не подарунок долі, а непроста хвороба…»
З першим Президентом його не сплутаєш
Батьки Василя також не маленького росту – батько майже метр дев’яносто, мати – метр вісімдесят. Сам Лоці почав переганяти однолітків ще у перших класах школи. До початку 90-х вимахав майже під два метри. «Перестав рости аж у 1994 році, коли вже 20 літ мав, – пригадує Кравчук. – І то лише тому, бо приймав препарати. А так би вимахав і на два з половиною метри, як Стадник (найвища людина України і світу, котрий має 257 см росту)». Шкода, бо на початку 90-х особливих державних програм та допомог можна було не дочекатися. Препарати дорогі й Кравчук зізнається, що не пройшов повний курс. Якби знайшов гроші, аби завершити лікування – не виріс би ще на 8-10 сантиметрів і вдалося б уберегтися від багатьох недуг, що пов’язані із завищеним ростом.
«Та вже як є, – роздумовує велетень. – У мене велике прізвище – як у першого Президента, і зріст великий, і з Великого Бичкова: все символічно. Прикро лише, бо от знайомий видає великі суми, щоб прискорити ріст, а я мусив стримувати… І толку з того росту мало. Хіба що яблуні майже всі обриваю, не стаючи на драбину».
Справді, незручностей значно більше. Лоці мусить постійно горбитися, коли заходить до приміщень. Взуття 48 розміру знайти важко – такого майже не випускають, а профільна фабрика для великих людей «Богатир» виготовляє, лише починаючи із 49-го. Тож іноді доводиться шити на замовлення. За спеціальними розмірами робили для Василя і диван довжиною 2 метри 30 см (у Бедевлі), бо на коротких ліжках він прос¬то не може випростатися. Кравчук не зізнається, але в гігантів часто проблеми із суглобами, а препарати, що стримують ріст, призводять до головних болів у майбутньому. Сам велетень каже, що мав труднощі з набиранням ваги. Частково їх вирішив, але до 120 потрібних кілограмів ще далеко.
Вирішує сканворди, мріє про одруження
Утім співрозмовник підкреслює, що не зациклюється на недугові. У нього немале господарство: обійстя, кури, город, заготівля дров на зиму. Він із запалом розповідає, як робили з другом побілку в хаті. Тепер купили шпалери: думають, як їх краще поклеїти в одній із кімнат.
А дозвілля найвища людина Закарпаття проводить … за вирішенням сканвордів: «Вже перерішав їх уйму. Відсилав на конкурс відгадки, навіть кілька разів виграв (показує диплом-підтвердження і книгу, надіслану в подарунок від журналу сканвордів). Але журнали дорого купувати, хоч і можна дорогі призи здобути (Василь хоче виграти ноутбук). Тому тепер рідше рішаю. Та й погода файна – десь вийти добре, одне-два пива випити». Зізнається Василь, що любить «їздити з вітерцем», але в більшості машин йому тісно – хіба в джипах, але хто повозить? Часто велетень слухає музику: має магнітофон із касетами і ФМ-радіо.
У відвертій розмові Василь зазначив, що більше за все хоче звичайного життя: заробляти гроші, завести сім’ю. Але зароблянню заважає хвороба, а кохана дівчина живе в іншому регіоні: «Вона разом із сестрою-близнючкою сироти, з притулку. Тепер живуть на Львівщині. Я кілька разів їздив до неї. Але разом ми навряд чи будемо жити: сестра відговорює її, бо я не маю грошей. Та й вони не хочуть розлучатися, бо близнюки мають разом бути. А на Львівщині мені буде важко. Та і як маму залишити, рідний дім, господарство… От колись читав, що в Румунії гігант, котрий мав 2,20 росту, заповідав за гроші якомусь американському науковому інституту своє тіло після смерті. Йому дуже добре заплатили. Але то давно було. Та і я не якийсь унікальний випадок. Тому навряд чи мої кістки комусь знадобляться…»
Тарас Ващук, «Закарпатська правда»
